Статус особи з інвалідністю внаслідок війни: хто має право і як оформити
15.05.2025
Новини
Статус особи з інвалідністю внаслідок війни можуть отримати і військові, і цивільні, які постраждали через бойові дії. Подати заяву можна в ЦНАП-і або онлайн. Як це зробити – розповідаємо в інфографіці
Інформація та фото були взяті з відкритих інтернет джерел
Новини і події
Всі публікаціїНовини
Закон для рівності на дорозі
Кабінет Міністрів України підтримав важливий крок на шляху до посилення прав водіїв з інвалідністю, схваливши законопроєкт, ініційований Міністерством у справах ветеранів. Документ має на меті врегулювати питання паркування, ідентифікації та контролю за дотриманням пільг для людей з інвалідністю, які керують транспортними засобами. Що зміниться? Попри існуючі штрафи, паркувальні місця для осіб з інвалідністю часто незаконно займають ті, хто не має на це права. Законопроєкт пропонує дієвий механізм контролю за використанням цих місць: Запроваджується єдиний розпізнавальний знак “Водій з інвалідністю” з QR-кодом , який підтверджує право на пільги. Уточнюються вимоги до облаштування паркомісць для транспортних засобів, якими керують або які перевозять осіб з інвалідністю. Визначається порядок пред’явлення документів – як у паперовій, так і електронній формі. Посилюється контроль за дотриманням правил , що дозволить уникнути зловживань. Законопроєкт вносить зміни до двох ключових законів: “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” — деталізуються норми облаштування паркувальних місць та вимоги до розпізнавального знака. “Про дорожній рух” — впроваджується обов’язкове використання нового знака під час перевезення або керування автомобілем особою з інвалідністю. Закон створено у партнерстві з ветеранською спільнотою Документ розроблено у відповідь на численні звернення від ветеранів та ветеранок, які після поранень або контузій отримали інвалідність, але прагнуть залишатися мобільними та самостійними. Саме їхній запит ліг в основу ініціативи. Що далі? Наступний етап — розгляд законопроєкту у Верховній Раді України. Це рішення — не лише про регулювання дорожнього руху, а про визнання реальних потреб тих, хто боронив країну і хоче продовжувати повноцінне життя. Інформація та фото були взяті з відкритих інтернет джерел
28.05.2025
Читати далі
Статті
Тиждень безбар'єрності — а чому не місяць? Чому не рік? Чому не життя без бар'єрів?
Тиждень безбар'єрності — а чому не місяць? Чому не рік? Чому не життя без бар'єрів? Поїздка Львів – Київ. Для когось - звична подорож. Для когось - дорога через сотні перешкод. Цей текст - не про акцію. Він про досвід, який змушує переосмислити саме слово «доступність». Бар'єри не не зникають за тиждень. Безбар'єрність — це не тиждень. Це — життя. І вибір: бачити людину чи ні. Ми не просимо. Ми просто хочемо поїхати. Сісти в поїзд. Доїхати. Побачити родину. Побувати на роботі. Провести зустріч. Але якщо ти користуєшся кріслом колісним — "просто" закінчується одразу. Реалії Нерівний доступ до квитка Так, квиток можна замовити. І навіть через офіційний додаток Укрзалізниці. Але проблема — не в наявності кнопки. Проблема — в тому, як це працює насправді. Щоб замовити спецкупе у спеціальному вагоні, доступне людям з інвалідністю, які користуються кріслом колісним або іншими спеціальними засобами реабілітації, та їх супровідникам, потрібно: обрати поїзд (але ви не знаєте, в якому з них є адаптоване купе); заповнити спеціальну заявку; прикріпити документи, що підтверджують інвалідність; вказати тип засобу реабілітації; ввести номер потяга (на свій страх і ризик — бо не позначено, де є потрібний вагон); дочекатися відповіді — зазвичай на електронну пошту. Як зазначено на сайті Укрзалізниці, заявку можна подати щонайменше за 5 діб до запланованої дати подорожі. Враховуйте, що час обробки заявки — до 24 годин. Але скажімо відверто — у 2025 році, в умовах повномасштабної війни, чи всі ваші поїздки заплановані заздалегідь? Хтось їде раптово — на лікування. Хтось терміново мусить з'явитися в суд, оформити документи, поїхати до пораненого родича чи евакуюватися. Це — не туризм. Це — реальність воєнного часу. І ця реальність не сумісна з системою, яка вимагає передбачити все наперед і чекати відповіді. Такий підхід відсікає всіх, хто не живе в умовному мирі. А саме ці люди — і є найбільш уразливими. Їм не зручно чекати. Їм потрібно їхати. Тут і зараз. Позначки є для всіх. Крім нас. В інтерфейсі Укрзалізниці: поїзди позначені як "Інтерсіті+", "дитячий", "жіночий", "флагманський" , але жодна піктограма не свідчить про наявність вагона з адаптованим купе.Тож людина обирає склад навмання. Далі — дзвінок від співробітника УЗ: "У цьому потязі немає спецвагона. Вам не підходить. Можемо запропонувати інший рейс… на інший день…" І починається гра в "вгадай, коли тебе повезуть": Який потяг обладнаний Коли він їде? Чому цього не вказано одразу? Це не сервіс. Це — імпровізація. Це не планування. Це — телефонна координація наосліп. І навіть коли система формально працює — вона не враховує базових потреб. Людині дуже важко заздалегідь перевірити, у якому складі потягу є адаптоване купе.Недоступність в загальному доступі цієї інформації на прикладі "інших позначек" створює пастку: щоб подати заявку, треба знати номер потяга. А щоб дізнатися, який склад підходить — потрібно вже подати заявку. Технологія є. Але не для всіх. Платформа УЗ — одна. Але досвід — різний. Хтось купує квиток за дві хвилини. Інший — подає заявку, прикріплює документи, чекає підтвердження. І ще телефонує, щоб з'ясувати, чи "його вагон" взагалі існує Рівність — не в наявності кнопки, а в тому, що вона працює однаково для всіх. Безбар'єрність — це не "особливий сервіс Це — коли ти просто можеш їхати. Без дозволу. Без запиту. Без принижень. Доїхати до вокзалу — якщо пощастить Коли поїздка термінова, і з квитком усе ще "на паузі" — починається інший квест: як доїхати до вокзалу людині, яка користується кріслом колісним? Громадський транспорт . Низькополі автобуси? Вони в графіках — але не в реальності. Села, передмістя, навіть околиці великих міст — без жодної доступної маршрутки. Таксі. Найдорожчий тариф: Інклюзивний — 396 грн Так, той самий, який має бути не привілеєм, а необхідністю. Бо якщо твоє "тіло" не вміщається у звичайну машину — ти платиш більше. Ми платимо не за комфорт. Ми платимо за те, щоб нас взагалі повезли. Вокзал — точка стику чи точка відчаю? Поїздка ще не почалась, але витрати та бар’єри — вже на максимумі. По приїзду на вокзал — новий квест: з'ясувати, чи існує взагалі поїзд, який тобі підходить. Потрібно купити квиток. Каса . Потрібно дізнатися, в якому складі потягу є адаптований вагон, і чи він взагалі курсує у потрібному напрямку. Заява. На місці потрібно написати заяву, яку надсилають на погодження до центрального офісу УЗ. Час очікування — 30–40 хвилин, іноді більше. Покупка квитка. Після погодження з центрального офісу ви отримуєте дозвіл на оформлення квитка. Це не миттєво, але процедура передбачена — і, за наявності місць, працює. Реєстрація на допомогу. Не забудьте повідомити про потребу в супроводі — без цього допомогу не гарантують. Таксі №2 . Доїхати назад додому. Або до готелю. Або ще кудись — бо поїзд лише завтра. Вартість — ще 400 грн. У день відправлення — все спочатку. Ще одне таксі, щоб доїхати до вокзалу. Бо іншого транспорту — немає. Ще 400 грн. Коли право поїхати перетворюється на "переконати, що маєш право" — це не про сервіс. Це про виживання. Кожен крок вимагає часу, контакту, очікування, пояснень. Кожна дія — не автоматична, а "узгоджена". І все це — лише щоб отримати право бути там, де інші вже давно їдуть. Час, як привілей Навіть якщо людині з інвалідністю вдалося доїхати до вокзалу, подолати всі попередні бар’єри та фізично дістатися до каси — це ще не гарантія, що вона зможе купити квиток. Реальна історія. Київ. Людина у кріслі колісному разом із супроводом уже на вокзалі, чекає потяг до Львова. Раптово виникає термінова потреба: через два дні потрібно їхати до Дніпра. Логічно — купити квиток одразу, поки є час і присутність. Але в спеціалізованій касі для обслуговування осіб з інвалідністю залізничного вокзалу Києва повідомляють: оформити спецквиток неможливо — працівник, який цим займається, працює лише до 19:00 .Порада — звернутись до каси ЗВ Львів після прибуття . І от що маємо на практиці: потяг прибуває до Львова о 6:30 ранку . А каса, яка обслуговує осіб з інвалідністю, на той час ще зачинена . Тобто замість вирішити питання в Києві — там, де воно виникло, — людину відправляють в інше місто, де… знову неможливо вирішити це питання одразу . Бо "ще рано" . Бо каса "працює згодом" . Бо людина з інвалідністю має або чекати кілька годин прямо на вокзалі , або приїжджати ще раз — спеціально, витрачаючи час, гроші й сили. Тобто сервіс формально доступний — але не тоді, коли потрібно людині. А тоді, коли зручно системі.? І це називається "інклюзія? Це — бар’єр із табличкою «Графік роботи» . Безбар’єрність — це не про «індивідуальний підхід за розкладом». Це про доступність у той момент, коли вона потрібна . Як для всіх. Без винятків. Без перенаправлень. Без очікувань "до відкриття". Посадка на поїзд: підйом, якого може не бути Квиток куплено. Таксі — подолано. Настав день поїздки. А далі — питання: як потрапити на платформу та у вагон? На багатьох вокзалах ліфти або не працюють, або взагалі не встановлені. Альтернатива? Сходи. Або… персонал вокзалу, який переносить людину з кріслом колісним вручну. Це не сервіс. Це — благодійність на межі травмування. Але навіть коли людина може потрапити на перон за допомогою ліфта, пандуса або взагалі безперешкодно — це працює лише у випадку, якщо її потяг вирушає з першої платформи. Якщо ні — починається справжній квест: наземні переходи, які у 90% вокзалів України взагалі не відповідають вимогам облаштованого безпечного пішохідного переходу через залізничні колії. Для людей, які пересуваються за допомогою крісла колісного, це часто — єдиний варіант потрапити до поїзда. І цей варіант — небезпечний, некомфортний, принизливий. Особливо в дощ чи сніг, коли все мокре, слизьке, замерзле. Колеса ковзають. Руки примерзають. Одяг мокрий. А тобі ще їхати. У цих же речах. Якщо немає змоги переодягтись — поїздка перетворюється на виживання. А тепер додаймо темну пору доби. Погане освітлення. А потім — ще й потяг, який зупинився просто на переході й перегородив шлях. Що далі? Альтернатива? Знову — персонал вокзалу. І знову — підняття на руках. Підйом до вагона (є вагон для осіб з інвалідністю, доступний людям, які користуються кріслом колісним) На перший погляд — усе гаразд. Але ні. Дуже часто саме потрібний вагон зупиняється там, де на платформах розташовані перешкоди: підземні переходи, кіоски з продажу, технічні опори. У таких випадках просто неможливо безпечно розкласти пандус. І, як наслідок, знову — підняття на руках. Іноді — за допомоги провідника. Часто — з участю сторонніх. Допомога, яка не завжди є Ситуація поступово змінюється — і це варто відзначити. Все більше вокзалів намагаються реагувати оперативно, допомагати, дбати. Проте досі не всі дії є системними. І навіть якщо ви повідомили про потребу в допомозі — це не завжди гарантія, що хтось вийде зустріти, підняти, провести до місця. Це не стільки провина окремих працівників, скільки результат того, що допомога залежить від людського чинника, а не вбудованої і гарантованої системи. Буває й таке: звертаєшся з проханням увімкнути ліфт для особи з інвалідністю, щоб потрапити на перон — або з іншим запитанням щодо допомоги — а у відповідь чуєш: "не на часі", або навіть: "а чого ця людина там опинилась?". Це — реальний досвід пасажирів на ЗВ Київ. І це не виняток, а симптом браку системного ставлення. Відсутність спецвагона взагалі Якщо спеціального вагона немає у складі потяга, а їхати потрібно — посадка стає ще складнішою. Жоден звичайний вагон не адаптований для людини, яка користується кріслом колісним або іншим засобом реабілітації. І навіть якщо їй вдалося зайти всередину — це ще не означає, що вона є пасажиром на рівних умовах. Часто це — лише фізична присутність у просторі, який не враховує її потреби. Мінімум простору у звичайних вагонах: немає достатньої ширини для маневру крісла, не передбачено місця для супровідника, відсутні системи фіксації для безпечного перебування в дорозі. Людину просять «пересісти», а крісло — залишити в тамбурі або притиснути до стіни. Це означає втрату контролю над власним пересуванням. Недоступні туалети Туалет може бути розташований в іншому кінці вагона або взагалі непридатний для користування. Людина змушена терпіти всю поїздку — 7–10 годин — без доступу до базової гігієни. Відсутність контролю У вагоні може не бути кнопки виклику провідника. Температурний режим і освітлення не регулюються. Людина не має доступу до жодного елементу контролю над середовищем. Що це означає на практиці? Людина не може скористатись туалетом. Не може повернутись у своєму кріслі. Не може викликати допомогу. Не може нічого змінити — бо все поза її контролем. Це — не поїздка. Це — ізоляція у русі. Нові вагони: комфорт на словах чи насправді? Так, Укрзалізниця заявляє про оновлення вагонного парку. І в останні роки дійсно з’явилися нові спецвагони, обладнані для перевезення людей, які користуються кріслом колісним. Це — крок уперед. Але питання — не лише в наявності вагона. А в тому, як і де ці вагони курсують, наскільки системним є підхід, і наскільки вони дійсно зручні в реальності. Ці вагони є лише в окремих потягах. Їх критично не вистачає. І це не просто статистика — це щоденне ускладнення для сотень пасажирів. Чому б не зробити так, щоб у кожному вагоні було принаймні одне прилаштоване купе? Ну а враховуючи наші реалії — хоча б щоб у кожному потязі був вагон із таким купе? Це має бути стандартом, а не винятком. Що працює Розкладні пандуси для посадки. Зручне місце з фіксацією для крісла колісного. Доступний санвузол, до якого можна заїхати без потреби пересідати. Кнопка виклику провідника або персоналу. Простір для супровідника поряд з пасажиром. Ці речі мали б бути стандартом. Але в українських реаліях — це, на жаль, виняток, а не норма. Що досі не працює Інформація про наявність с пеціальних вагонів залишається важкодоступною. Хоч фільтр у додатку «Укрзалізниці» формально існує, знайти його непросто, він неочевидний у користуванні та не дає змоги швидко визначити, де саме є адаптоване купе. Безбар’єрний доступ до платформ — усе ще проблема. У багатьох випадках ліфти несправні або взагалі відсутні. Пандуси часто не відповідають нормам: надто круті, нестабільні або непридатні до використання. У результаті люди, які пересуваються за допомогою крісла колісних, не можуть потрапити на платформу без сторонньої допомоги — замість мати змогу зробити це самостійно, як має бути в гідному, доступному середовищі. Новий вагон — це не все. Без системи це лише поодиноке поліпшення. Без доступу до інформації — це приклад того, як хорошу річ ховають від тих, кому вона потрібна. Безбар’єрність — це не пункт прибуття. Це має бути сама дорога. Прибуття: усе те саме, тільки в зворотному напрямку Поїздка завершується — але бар’єри не зникають. Усе, що людина долала на початку шляху, повторюється під час прибуття: знову потрібно знайти працівника, щоб допомогли з виходом; якщо спецпідйомник не працює або його не підготували — знову "на руках"; якщо платформа не перша — знову перехід між коліями через сумнівні наземні переходи; якщо немає транспорту — знову пошук таксі з тарифом «інклюзивний» або довге очікування. Нічого нового. Просто нове місто — ті ж самі старі бар’єри. А ще один нюанс: інклюзивне таксі працює з 6:00 до 22:00, але приймає замовлення фактично — лише до 21:00. Якщо поїзд прибуває пізніше, дістатися до готелю стає складніше й дорожче. До того ж, до вартості подорожі додається проживання: середня ціна за добу в готелі з базовою доступністю — від 2700 до 3200 грн. І це — ще один фактор, який робить поїздку недосяжною для багатьох. Ціна доступності Одна поїздка Львів - Київ з урахуванням таксі, проживання, квитків, якщо є супровідник, - обійдеться приблизно у 3 800-4 400– гривень. І це - за пільговим тарифом. Для порівняння: пенсія людини з інвалідністю І групи - 2 361 грн. Тобто одна дорога - це дві пенсії. (і це лише проїзд, без ночівлі чи харчування). Для порівняння: пенсія особи з інвалідністю І групи в Україні у 2025 році становить 100% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Це — 2 361 грн на місяць . Тобто одна поїздка — це дві пенсії . А іноді — й більше. Постає риторичне, але гірке питання до тих, хто розраховує й затверджує соціальні виплати: Як прожити на ці гроші, якщо навіть одна необхідна поїздка — вже недосяжна розкіш?
25.05.2025
Читати далі
Новини
Статус особи з інвалідністю внаслідок війни: хто має право і як оформити
Статус особи з інвалідністю внаслідок війни можуть отримати і військові, і цивільні, які постраждали через бойові дії. Подати заяву можна в ЦНАП-і або онлайн. Як це зробити – розповідаємо в інфографіці Інформація та фото були взяті з відкритих інтернет джерел
15.05.2025
Читати далі